Взагалі-то, всупереч існуючій думці, горілка – це не російський напій. Приблизно в 8 столітті араби навчилися переганяти горілку з виноградного вина, і в Європу вона потрапила через Іспанію, і тільки потім вже десь в 14 столітті горілку пробували завести в Росію. Але вона не прижилася, оскільки на думку народу була дуже міцною, і не приємною на смак, але її визнали прийнятною в якості лікарського засобу. На Русі пили мед і квас хмільний, тобто пиво, і выпивались ці напої в святкові дні. Приводом же при якому допускалося пиття хмільних напоїв були: народження, поминальна тризна, перемога в битві з ворогом. Не було на Русі такого закону – пити без міри і часу. У російській укладі життя не було тоді часу і місця для пияцтва. Народ, що породив на світ приказку «Справі час – потісі годину», дійсно відводив для потіхи тільки одну годину, решту часу перебували більш корисні заняття – справа. Такий народ заслуговує поваги, про що з подивом і писали багато мандрівників, які приїжджають в Росію вперше. Вони відзначали упорядкованість життя, вихованість росіян і людяні закони. І ні слова про пияцтво! Тверезість була відмінною рисою наших предків!
Але іноземці не залишали спроб налагодити постачання міцних напоїв в Росію, не більш ніж через 50 років до двору молодого царя Василя-II знову доставили горілку, і знову «відсталі» росіяни не оцінили зілля і не поспішали об’єднатися в п’яному угарі з спивавшейся в ті часи Європою.
Перші шинки в Росії були відкриті в часи царювання Івана Грозного, але оскільки купити горілку можна було тільки в шинку, і пити теж тільки там, то пиячила тільки мала купка народу. А ось за Петра-I вже пішло масове насадження пияцтва. До речі приклад Петро брав з тих же європейців, які селилися в слободах біля Москви, і переносив їх традиції в російську культуру, силою змушуючи своїх наближених пити до запаморочення і блювоти. Потім традицію споювання народу і продовжила Катерина II, яка, нічтоже сумняшеся, відкрито заявила «п’яної Росією управляти легше». Кабаки насаджувалися по всій країні з метою поповнення державного бюджету. І люди збунтувалися, так саме російські люди, яких вважають генетично схильними до пияцтва. Активісти зверталися до уряду з закликом припинити споювати народ, що п’ють не допускали в церквах до причастя, створювалися товариства тверезості. Нарешті стався бунт проти пияцтва і споювання народу, він прокотився по губерніях Росії. І в 19 столітті, у часи правління Олександра ІІ, почалися деякі обмеження в паянні підданих. Але до 1914 року крива зростання споживання різко зросла і досягла 4,7 літрів на душу населення (до речі, на сьогодні це 14 літрів за офіційними даними і приблизно 21 літр за неофіційними). Але все одно в порівнянні з Америкою і Європою наш показник був в два рази нижче. За часів Сталіна цей показник був 1,85 літрів, тобто ми вели досить тверезий спосіб життя. Після смерті Сталіна пішов зростання, але все одно в порівнянні з заходом радянський чоловік вживав чистого спирту в 3 рази менше, ніж англієць, у 7 разів менше, ніж американець, і в 10 разів менше, ніж француз.
Пропаганда того, що саме російський народ самий п’яний, міцно засіла в головах не тільки у іноземців, але і у самих росіян. Знімаються фільми про крутих хлопців п’ють, співають веселі пісні про горілочку-оселедчик, показується реклама, де обігрується на користь пияцтва ця тема. З дитинства вбивається в голову, що випивка це норма: народження – пий, похорон – пий, Новий рік – пий, весілля – пий, випускний – пий, причому прямо в школі, побачення – пий, весело – пий, сумно – пий, нудно – пий. Кому це вигідно? Все тим же.
Сумно дивитися на істину, але нічого не поробиш – політика держави, що привело народ до повального пияцтва. І на сьогоднішній день Росія займає одне з перших місць в світі по пияцтву.
